"Мій улюблений колір - білий"

Моїм улюбленим кольором є білий! Чому саме цей колір, мабуть, тому, що він мені імпонує, личить, прикрашає! Бути одягненим в білий колір дуже гарно, ти ніби світлішаєш, стаєш відкритішим, добрішим. Він нагадує чистість,незайманість душі і тіла, ті ніби невагома хмаринка. Тому стає зрозуміло чому ангели зображуються білого кольору тому, що це святість, прагнення до вищого, незвичайного. Білий колір - це прагнення до світлих мрій, ідей, майбутнього світлого і не захмареного, чистість думок. Тому саме мої улюблені квіти - це білі троянди.

Бі́ла ба́рва в українській народній символіці символ чистоти: "Я матері догоджу, постіль білу постелю". "Взяв білу сорочку" — себто, чисту (за Словником Грінченка).
Відповідно до цього, білий колір символ і моральної чистоти: "Не жаль мені тої хустки, що на біло пряла. А жаль мені Василечка, що вірно кохала...
Або:

Ой у лузі калина білим цвітом зацвіла,

Пішли її дружки рвати,

Не далася ламати.

Аж пішла Марисенька нарвала, наламала

Та й внесла до світлоньки

Межи краснії дівоньки...

Фізична чистота в'яжеться з красою: — "Причарувало біле личенько."
У Західній Україні епітет "білий" в розумінні гарний зустрічається досить часто, і то не тільки в пристосуванні до дівчат та жінок: "Біла дівчина", але й "Білий молодець" (Головацький, II, ст. 11 IV, ст. 62—63). І навіть — "біле дитя, на ім'я Максим" (Чубинський. III. ст. 392).
Моральна чистота в'яжеться з святістю: "Білий тиждень" — страсний тиждень. "По білому співати" — співати церковні пісні.
На Волині "білим тижнем" називали п'ятий тиждень Великого Посту, бо тоді звичайно білили хати перед Великодніми святами, а також сіяли розсаду капусти — "щоб була біла, велика і тверда" (Кіев. Стар., 1895, V, ст. 71).
У єгиптян, греків і римлян жерці вбиралися в біле. Римляни для бенкетів, що були перше релігіною установою, завжди вбиралися в біле. І досі церква, після Воскресення Христового, вбирається в біле, і янголи, на знак радощів, з'являються в білому.
Білий кольор символізує денне сонячне світло і взагалі тутешнє наше земне життя в протиставленні до чорної ночі та підземного потустороннього світу: "Хведір умер, і сама я осталася на білому світі."

Не співає, — як сирота,

Білим світом нудить...

(Т. Шевченко)

У зв'язку, мабуть, із символікою святости, білий кольор був у нас подекуди й символом жалоби. Так, на Покутті звичай вимагав, щоб воли, якими везли покійника, були білі (Анучин: "Древности", XIV, 136).
На Гуцульщині, на знак, що в хаті є покійник, вішали знадвір'я над вікном білу перемітку (Мат. для укр. етн., НТШ, V, 242).
На знак жалоби і в пісні співається: "Під білою березою козаченька вбито..."
Біла барва, як жалоба, відома в багатьох народів. У єгиптян, особи, що везли похоронні санки (бо й там, як у нас в старовину, санки складали частину поховального обряду), мали білий шарф, чи рушник, через плече.
Давні римлянки, імператорської доби, почали були вбиратися, на знак жалоби по своєму чоловікові, в біле, — це мало б символізувати їх чистоту в відношенні до нього. Французькі королеви, коли були вдовами, завжди, на знак жалоби, носили білі сукні. Тому їх і знали — "білі королеви".
Біла барва ще досі символізує жалобу в і Китаї, і північно-американська нафтова компанія Стандарт Ойл дорого заплатила за своїє незнання народньої символіки: пофарбувала була всі свої розподільники нафти в тій країні на біло, і з тим наслідком, що як висловлюється Навард Кетчам, — "навіть і коти обходили їх десятою дорогою" ("Селексіонес" 1943, IX, 25), аж поки Стандарт Ойл не перефарбувала ті свої розподільники в іншу барву.
В давні часи (Київська Русь) кольором позначалися також сторони світу. Так білим був позначений захід (наприклад білі хорвати — західні хорвати).